Про те, які існують заборони щодо розповсюдження інформації про стан здоров'я особи, яка відповідальність лікарів та медперсоналу за розповсюдження такої інформації і куди можна поскаржитись на медпрацівників розповідає керівник центру права Рівненського КВУ, юрист Микола Глотов.
Насамперед, слід відзначити, що стаття 32 Конституції України вказує, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Медична інформація (свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби тощо), зокрема і інформація про те, що людина хвора на СНІД, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до статті 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров'я пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Згідно з частиною 1 статті 40 Основ законодавства про охорону здоров'я медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України «Про інформацію» не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці. Згідно зі статтею 8 Закону «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» за бажанням особи, яка звернулася до закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду, такий огляд може бути проведено анонімно. Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.
Згідно зі статтею 132 Кримінального кодексу України розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Таким чином, медсестра лікарні не мала права розголошувати інформації про те, що громадянин хворий на СНІД. Такі її дії є незаконними і чоловік вправі вимагати притягнення її до кримінальної відповідальності. Для цього він може звернутися із заявою до органів внутрішніх справ про вчинення таким медпрацівником злочину, передбаченого статтею 132 Кримінального кодексу України. Вказуючи відповідні факти, він може просити порушення проти медпрацівника кримінальної справи.
Крім того, будь-яка особа, про стан здоров'я якої та без її згоди було поширено відповідну інформацію, може поскаржитися на дії такого медпрацівника до керівництва лікарні, в якій він працює, до місцевих (міського або обласного) управлінь охорони здоров'я. Також можна звернутися до суду і в судовому порядку вимагати відшкодування завданої поширенням інформації шкоди, зокрема і моральної.